Iнтерв'ю із режисером фільму «Дорога»
12 грудня 2012З режисером фільму «Дорога» Максимом Ксєндою ми поговорили про фільм, про державну політику з кінематографу у Франції та Грузії та проблему соціальної адаптації дітей сиріт. Цим фільмом автори не лише хочуть розповісти історію, але й здобути визнання серед професіоналів кіноіндустрії України і світу.
- Фільм був знятий на гроші Державного агентства України з питань кіно, а також за фінансової підтримки Фонду "Розвиток України", але не секрет, що український кінематограф знаходиться в дуже складному стані. Звичайно ж, можна сказати що в держави нема коштів для фінансування фільмів, але й за кордоном державного фінансування фільмів взагалі майже нема. Питання - за чим майбутнє українського кіно, що треба для того, щоб ми вийшли на якісно інший рівень,чого не вистачає?
За кордоном існують фонди, які фінансують фільми. Державна політика щодо кінематографа існує, наприклад, у Франції. Там законодавчо обмежена присутність іноземних фільмів у прокаті, відповідно, повинен бути обумовлений попит на національне кіно. У Грузії, до минулого року, в рік виходило близько 10 фільмів, які (це важливо) окупалися в кінотеатрах.
10 національних фільмів - це більше ніж робить Україна.
Окупається в країні, де населення в 10 разів менше. Це дуже цікаво.
Не знаю за чим успіх кіно - спочатку потрібно навчитися знімати, потім навчитися робити у великій кількості, вибудувати виробництво і тоді будуть з'являтися якісні картини.
- Чому вибрана саме ця тема для зйомок фільму, вона є близькою для Вас?
Так, бо тема є дуже актуальною в нашому суспільстві. Тема непотрібності дітей не в перший раз зачіпається в фільмах, оскільки тема вічна - але кожен вносить щось нове з побаченого ним у своєму житті або ж з життя інших.
- Скажіть, наскільки складно було працювати з дітьми з інтернатів, адже ні хто з них не є професійним актором, чи для фільму на соціальну тематику це не так важливо, а важливіше емоції?
З дітьми, в принципі, складно працювати. Ми проводили проби і їздили по інтернатах, вибираючи і складаючи команду. Робили репетиції перед зйомками, щоб діти могли зробити місце дії своїм, "жити" в ньому. Але коли ти досягаєш від непрофесійних акторів результату - то й задоволення отримуєш особливого роду. Так що воно того варте.
- Хлопчика, головного героя, було усиновлено закордон, можливо це якось пов'язано зі зйомками фільму?
Ні, йому просто пощастило, якщо так можна сказати. Ситуація з інтернатами в Києві та навколо, в принципі, непогана - багато хто з дітей щороку їздять у різні родини і так трапляється, що їх приймає одна з родин, у яких дитина вже була.
Елемент лотереї тут є. А ось чи є подібна "везуха" у інтернатів віддалених від столиці – це питання. З чуток і розповідей - немає. Там діти гілочки ходять в ліс збирати, щоб взимку було чим топити і не мерзнути.
- Діти у інтернати потрапляють з різних причин, вони не завжди є сиротами. Інколи родині, потрібно просто допомогти впоратись з різними життєвими обставинами . Як вважаєте, як можна боротися з цією соціальною проблемою?
Дійсно, головний герой нашого фільму - з інтернату, але він не є сиротою - саме це і перегукується з фабулою нашого фільму - він знаходить свою потрібність та важливість поза родиною.
Але якщо заглибитись, то можна побачити скільки таких сиріт живе зі своїми батьками. Ті хто опинилися в інтернатах - це збіг обставин, іноді випадковість, відмова батьків від дитини або позбавлення батьків їх батьківських прав. Це крайність. Але існує цілий прошарок сімей, в яких діти є частиною сім'ї формально. Видиме благополуччя не враховане статистикою. Це і є проблема такого ж масштабу, як і діти в інтернатах.
Інші записи
Почали надходити перші заявки на проекти. Це тішить. Тим більше, що до першого дедлайну 15 листопада ще досить багато часу. Але вже зараз мушу звернути увагу і підкреслити, що необхідно подавати й описову, і фінансову частини. Лише одна з ...
Отже, нарешті! Нарешті ми запускаємо програму грантів для митців та інших авторів незалежних проектів. Ми хотіли, щоб назва нашої програми відбивала те, як програма себе бачить. Тому назвали її і³ [ідея-імпульс-інновація]. Для нас програма ...
Проект Алевтини Кахідзе «Я запізнююся на літак, на який запізнитися неможливо» став викликом і випробуванням і для Алевтини, і для нас – вже на самому початку програми. По-перше, ми хотіли підтримати і наголосити цю метафору ...