Наталя Шаповалова про участь у XIII Міжнародному фестивалі студентських лялькових театрів
Студенти кафедри майстерності актора та режисури театру анімації Харківського національного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського, учасники учбового формату театру «San-san театр», нещодавно повернулися з Міжнародного фестивалю студентських лялькових театрів у Тегерані (Іран).
Запрошенням ми завдячуємо організаторам фестивалю. Вони познайомилися з нашим режисером Білинською Ю. А. на одній з театральних подій у Польщі, зацікавилися нашими роботами і цього року вирішили запропонувати нам участь у фестивалі.
Маю сказати, що туди запрошують найкращих представників лялькарських студентських шкіл світу. Цього року, крім нас, гостями фестивалю була ще театральна школа Німеччини. Саме тому для нас це відкривало неабиякі перспективи. До того ж, ми – перші представники нашого університету, які підкорювали країни Азії та Близького Сходу. Таким чином, сучасний театр ляльок України був уперше представлений на цьому фестивалі. І для нас це було великою честю.
Нам було дуже цікаво познайомитися з культурою Ірану, поглибити свої знання із сучасних технік театру анімації та отримати новий досвід для подальших постановок. Ми аналізували, яким шляхом розвивається тамтешній театр і порівнювали з нашими умовами. Все ж це інша культура, інша ментальність.
Незважаючи на багату культурну спадщину Іранського регіону, сучасні процеси у сфері театрального мистецтва тільки починають там зароджуватися. Тому для їхнього глядача неабиякий інтерес становлять театри ляльок з інших країн.
На фестивалі ми представляли свою дипломну роботу за мотивами творів Чарльза Діккенса «Сни Ахнеуса». Ми стикнулися з мовним бар’єром, адже вистава відбувалася російською мовою. Незважаючи на це, глядачеві вдалося повністю зрозуміти зміст спектаклю через дію та візуальний ряд вистави. До нас підходили зі словами подяки і говорили, що постановка дуже сподобалася. Це було надзвичайно приємно. Загалом ми відіграли п'ять спектаклів – це найбільша кількість вистав, що була зроблена одним колективом. Ми збирали повні зали глядачів. Окрім учасників і журі фестивалю, виставу оцінили запрошені представники українського посольства. Ми навіть не очікували, що до нашої постановки буде такий інтерес. Вистава була відзначена дипломами за кращу сценографію та акторський колектив.
На фестиваль їздила трупа у складі чотирьох акторів: Абрамова Михайла, Подшивалова Ярослава, Циби Михайла, Шаповалової Наталії, режисера Білинської Юлії Олександрівни та професора кафедри майстерності актора та режисури театру анімації, заслуженого діяча мистецтв Інюточкіна Олександра Олександровича.
Звичайно, вирушати до Ірану було трохи страшнувато. Перед поїздкою переживали не тільки ми, а й наші рідні. Адже шлях пролягав через Краснодарський край, Дагестан, Чеченську республіку та інші неспокійні райони Росії. Потягом з Харкова за дві доби ми дісталися Баку, а далі пересідали на автобус, у якому наша подорож тривала ще 20 годин до Тегерана. У столиці Ірану ми провели п'ять днів, а шість пішло на дорогу...
В цілому, ми дуже задоволені поїздкою. Все намічене здійснили. На жаль, не все з програми фестивалю вдалося подивитися. Запам’ятався перформанс, який влаштувала німецька делегація. Ця моновистава – сучасне прочитання трагедії давньогрецького драматурга Евріпіда «Медея», вирішене у такому жанрі театру анімації, як театр маски. Цікаво було подивитися, адже поки що програма нашого навчання, крім деяких тренінгів, не розрахована на таке мистецтво.
Тегеранські студенти у більшості випадків показували вистави у площині чорного кабінету. Театральною мовою так називається особливий підхід до оздоблення сцени, коли весь її простір затягується чорною тканиною. Актор теж вдягається у чорне. Тому головна увага глядача зосереджується на ляльці та сценографії.
Фестиваль допоміг розширити географію нашого університету в рамках міжнародних фестивалів, а також налагодити дружні зв’язки з театральною кафедрою Тегеранського університету, що в майбутньому, ми сподіваємося, призведе до обміну та співпраці між студентами та викладачами. Ми зустріли гарних людей, які допомагали нам впродовж подорожі, знайшли нових знайомих та друзів. Хочемо подякувати всім, хто підтримав нас у цій поїздці.