Ксенія Харченко: «Щоразу волію завершувати письмо з думками про те, що саме буде зроблено наступного дня»

Упродовж трьох місяців стипендіальної програми Фонду «Розвиток України» я працювала над повістю «Захарія». Ідеальною мені уявлялася ситуація, за якої твір буде закінчено до початку 2014 року. Залишалося дописати іще два розділи з п’яти, а також відредагувати текст. Наразі завершена робота над передостанньою частиною і підготовлений план завершального розділу. Гадаю, твердження про те, що на заваді творчій діяльності стали обставини непереборної сили, не видасться голослівним. Події останнього місяця характеризуються гарячковим перегляданням новин, безсонням, а також доведенням невпевненості в завтрашньому дні до абсолюту.

Щоразу волію завершувати письмо з думками про те, що саме буде зроблено наступного дня. Самодисципліна та планування, котре дорівнюється до панування над ситуацією, є визначальними для мене як письменника. Саме тому невідомість спершу видавалася руйнівною.

Мене надзвичайно втішила новина про отримання стипендії. Завершення роботи над «Захарією» віднедавна стало пріоритетом, тому матеріальна підтримка прискорювала реалізацію планів. Крім того, привабила можливість працювати вдома, адже в такому разі можна цілком зосередитися на письмі, не             відволікаючись на адаптацію до інших умов життя, чого не уникнути учасникові закордонної                                резиденції.

Також зазначу, що я саме почала писати про повернення мігрантів після доволі тривалої відсутності й життя іноземців у Києві, тому перебування в Україні надавало необхідних інтонацій. Власне, тримісячний термін вважається стандартним для багатьох творчих програм, хоча результативність роботи кожного письменника визначається за його приватними критеріями: «виношеністю» задуму, швидкістю роботи, вмінням зосереджуватися.

Нещодавно один знайомий угорський антрополог у розмові порівняв письменника із псом, котрий збирає досвіди, мов реп’яхи під час бігу. Користуючись цією аналогією, скажу, що в моєму випадку колекціонування реп’яхів триває довго, а їх визбирування іще довше. Тому короткотривалі письменницькі програми мобілізують значно сильніше, ніж, наприклад, річні стипендії, хоча й не гарантують написання великого прозового твору від першого до останнього слова.

Із приємністю додам, що фрагменти «Захарії» були представлені під час авторської зустрічі в рамках ГОГОЛЬFEST, також готується публікація в тримовному часописі RADAR/РАДАР. Крім того, тривають перемовини із потенційними видавцями.

Насамкінець зазначу, що саме непередбачуваність як провідна ознака останніх днів спонукала до розвитку гнучкості та якоїсь невимовної цілеспрямованості. Саме ці примарні підстави дають змогу наполягати на неминучому довершенні «Захарії». 

Ксенія Харченко, українська письменниця,

перекладачка та редакторка.