Сергій Жадан про письменницькі стипендії

Сергію, ти отримував письменницькі стипендії, працюючи за кордоном над творами. Скажи, що стипендії дають письменнику і на скільки вони є важливими, зокрема в Україні?

Стипендії дають можливість займатися безпосередньо тим, чим письменник має займатися - писати. Себто, ти береш собі "творчу відпустку" і можеш реалізовувати те, що складно реалізувати у повсякденному житті, з огляду на щоденні справи, клопоти та постійну зайнятість. Це хороша можливість підтримати літературу - майже всі "західні" країни мають більш-менш розгалужені мережі подібних стипендій. Таким чином підтримується той сегмент літератури, який не є "масовим".

У нас, чомусь, до подібних речей і до сьогодні у "певних колах" існує упереджене ставлення - мовляв, письменник не має права отримувати гроші за свою діяльність, а всі ці гранти й стипендії передбачають писання "на замовлення". Насправді, все навпаки - ти отримуєш можливість робити те, що сам хочеш робити. Письменницькі стипендії за нормального стану речей можуть бути важливим елементом підтримки незалежної літератури.

Над якими творами працював, коли отримував стипендію?

2001-2002 року, у Відні, написав дві книги - "Біг-Мак" та "Історія культури початку століття", 2003, в тому ж таки Відні, уклав антологію віденської поезії "Діти Райнера та Марії", 2005, у Варшаві, написав "Anarchy in the UKr", 2010, в Берліні - роман "Ворошиловград". Це справді добра нагода ізолюватися й працювати. Вдома це не завжди вдається.

Кожен письменник, митець, каже, що для нього джерелом натхнення є різні речі: комусь потрібна тиша та спокій, комусь достатньо лептопа і келих вина, а що потрібно тобі для написання твору, які умови найкомфортніші?

Ну, лептоп, безперечно, потрібен. І ще, бажано, вільний час.

Ти є одним із культурних амбасадорів, промоутером української літератури за кордоном. Які тенденції спостерігаються у ставленні до української літератури, адже останнім часом Україна була активно представлена на найбільших книжкових ярмарках і фестивалях. Як ти вважаєш,  чи змінюється ставлення до України через призму культури?

Можу сказати, якщо й змінюється, то справді через призму культури. На жаль, ні наша політика, ні наша економіка нікого не цікавлять. Лишається футбол і фольклор. Зрештою, непогані напрямки для діалогу та співпраці.