Куратор Дар'я Придибайло щодо проекту «Війна/ВОНА»

Проект «Війна/ВОНА» поставив актуальні запитання про значення та вплив війни. Створення проекту-дослідження було правильним кроком, аби охопити таку складну тему. Певний фокус, яким стала «позиція жіночого», уможливив початок цього непростого дослідження та спробу віднайти відповіді у часи суспільних потрясінь і трансформацій.

Захід включав три виставки, велику освітню програму та круглий стіл, мав більше 20 партнерів і був реалізований командою молодих культурологинь та кураторок у співпраці з Харківською обласною ГО «Харківський обласний гендерний ресурсний центр» та Музеєм жіночої та гендерної історії за напрочуд короткий термін (2 місяці).

Робота команди молодих експертів, між якими існує довіра та які цінують професіоналізм, допомогла невеликими ресурсами втілити масштабний, багатоплановий, незалежний від інституцій проект, що підтверджує силу  низових ініціатив. Хоча така свобода додає багато завдань, для вирішення яких все ж краще мати більше рук і мізків, цінністю є те, що можна бути максимально чесним. Інтервенція у публічний, немистецький, неінституційний простір стала важливим досвідом для учасників та глядачів проекту. Мені, як для куратору проекту, було цікаво й складно працювати із простором у 1 400 м², що, безумовно, стало корисним досвідом. Приємно, що у Харкові, де бракує хороших експозиційних майданчиків та інституцій, ми змогли знайти і відкрити абсолютно нове місце та показати його потенціал. За відгуками, багато художників та кураторів хотіли б зробити проекти у такому приміщенні. Окрім виставки «Війна/ВОНА», в ТРЦ «Магелан» було відкрито ще дві – «Книги болю» молодого харківського художника Романа Михайлова та групова виставка «Терор маленьких відмінностей» у галереї «АРТ підвал».

Проект «Війна/ВОНА» мав насичену подіями програму, але я відчула особливу зацікавленість харківської аудиторії у перформансах: режисерки Роза Саркісян та Кіра Малініна, театр De Facto, Krolikowski Art та група DANSLAB закривали проект своїми творами, вплітаючи перформанси безпосередньо в експозицію.

Я дуже вдячна усім експертам, які взяли участь в освітній програмі і допомогли з різних боків підійти до розуміння війни: Тамара Марценюк (кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія», авторка і лекторка курсів про фемінізм у Києво-Могилянській академії та Європейському університеті Віадріна), Надія Парфан (культурологиня, феміністка, активістка), Юлія Сорока (соціолог культури, доктор соціологічних наук), Лідія Стародубцева (завідуюча кафедри медіа-комунікацій, голова Центру медіа-комунікацій та візуальних досліджень Харківського національного університету ім. Н. В. Каразіна), Надія Чушак (антополог, дослідниця політики пам’яті, ностальгії, колишньої Югославії та молодіжних протестних рухів), Тамара Злобіна (філософіня, мистецтвознавиця, феміністка), Дмитро Петренко (кандидат філософських наук, доцент кафедри медіа-комунікацій, теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. Н. В. Каразіна), Олеся Орлова (мистецтвознавиця, режисерка, сценаристка, кураторка проекту «СЛОВА об искусстве»), Марія Санчес (фотограф, дослідниця сучасних медіа, організатор Міжнародного фестивалю відеоарту InMediTerraneum). Окремо хочу відзначити Музей жіночої та гендерної історії, який провів багато екскурсій та зустрічей з гостями, а сам є унікальним для України, тож потрібно розвивати його та поширювати інформацію серед широкої громадськості. Також нам пощастило співпрацювати з дуже професійними партнерами, які допомогли реалізувати проект: Міжнародним фестивалем відеоарту InMediTerraneum, Харківською муніципальною галереєю, Кафедрою медіа-комунікацій, теорії культури та філософії науки Харківського національного університету ім. Н. В. Каразіна, освітнім проектом «СЛОВА», компанією Samsung в Україні, дизайн-студією 3z, завдяки якій проект мав дуже потужний концептуальний стиль. Велику підтримку та міжнародний розголос проекту надала платформа womanorial.com та Харківський хаб Global Shapers Community, що об’єднує молодих лідерів міста.

Проект отримав багато позитивних відгуків, експерти аналізували роботи художниць, відвідувачі відзначали важливість теми та велику кількість нових думок, які провокує експозиція. Про нього писали й іноземні ЗМІ, а також зацікавилися в Росії, як це не дивно, і тепер я веду перемовини з російськими колегами.

Щодо організаційної частини, я відчула, що для заходів такого масштабу планування бюджету та логістика потребують більшого досвіду від мене особисто. Коли команда маленька, комунікація відбувається дуже швидко, що дозволяє бути гнучкими і швидко реагувати на зміни – це дає важливий досвід. Але наступного разу я воліла б мати або більшу команду, або більше часу. Щодо бюджету проекту: на майбутнє потрібно виділяти більше часу на отримання гранту до початку проекту, адже усе планується заздалегідь і час впливає на якісне виконання, чітке дотримання строків і статей бюджету. Також виконавцям проекту має бути передбачений вищий гонорар, адже мистецтво – це ще й важка праця.

Але як для молодої кураторки для мене це перший масштабний досвід в Україні, хоча я вже більше семи років працюю із сучасним мистецтвом, а останні два роки співпрацюю з колегами, художниками і художницями з різних країн світу у межах міжнародної платформи womanorial (womanorial.com). У Харкові хочеться робити більше проектів, використовувати потенціал міста і залучати безмежно талановитих і активних харків’ян, а також відкривати це місто для інших.